<< Главная страница

Iван Карпенко-Карий. Бурлака




Драма в 5 дiях


ДIЄВI ЛЮДЕ
Михайло Михайлович - волосний старшина.
Омельян Григорович -писар.
Сидiрзбiрщик, прибiчник старшини.
Петро
Семен
Д i д односельчане.
Микола
Павло
1-й ЧОЛОВIК
2-й ЧОЛОВIК
3-й ЧОЛОВIК
4-й ЧОЛОВIК
Опанас - бурлака.
Олекса - молодий парубок, його племенник.
Галя - Олексина молода.
Олена - сестра Олекси.
Прiська - жiнка Петрова.
Гершко - жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.

ДIЯ ПЕРША

Волосне правленiє.Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко_.

ЯВА I_
Старшина_. Хто ж то базiка?
Гершко_. Первий - Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоїмку, - я з вами в кумпанiї куповав у мужикiв на громадськi грошi хлi'б будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так все розказує, наче вiн там був. Декотрi хазяїни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.
Старшина_. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на своє мiсце; от їм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
Гершко_. Аби все було гаразд - ви лучче знаєте.
Старшина_. То-то. (Смiється.)_ Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаєте, що тут Гершко розказує?
Писар_. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина_. Покиньте, пощитаємо свої дiла.
Писар_. То їсть, хоч пропади: одно - статистiка, а другое - скопленiє большое отписки.
Старшина_. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко_. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на роз-i; писки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?
Писар_. Записав.
Гершко_. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяїн з трьох iрублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.
Старшина_. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже моє щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар_. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
Гершко_. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар_. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистiка!
Гершко_. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаємось.
Старшина_. Ай справдi.
Писар_. Ну, а статистiка? Лежатиме?
Гершко_. Полеже, хiба так її зараз i схопиш?
Писар_. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина_. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш ¾ все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!
Гершко_. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина_. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!
Гершко_ (смiючись)._ Нехай його там вовки з'їдять, коли вiн страшний.
Писар_. Та йди вже - може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.)_ Ну й надоїла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неї i лишню чарку вип'єш.
Виходять.

ЯВА II

Старшина (один)._ Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти їх покiнчаєш? I усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показуєш виду, що страшно, а на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiдається,що я на громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько подумаєш, що вернеш грошi - i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно... А тут ще другий неспокiй! _Ну,_ що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око дiвка, тут є у бiдної вдови - Галею прозивається, - i нудюсь свiтом! Та вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала своєї дочки за мене замiж. Та й дiвчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дiвка, що тiлько гляне... А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марiї - почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатiв - гарної жiнки захотiлось... Хто його зна, коли вже тi дiла покiнчаю... Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вiкно.)_ Здається, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?

ЯВА III

Входить Сидiр.
Сидiр_. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
Старшина_. Ну що, бачив?
Сидiр_. Та чи ви знаєте, що Параска провiдала якось, що ви сватаєтесь, там репетує - мало не вискочила на хату.
Старшина_. А нехай їй бiс, тiй Парасцi, - обридла вже вона менi! Кажи, що Галя, чи согласна?
Сидiр_. Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.
Старшина_. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
Сидiр_. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
Старшина_. Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?
Сидiр_. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже їй iти замiж за вас.
Старшина_. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка
не пiде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?
Сидiр_. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка
пiде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина_. Чи не брешеш ти?
Сидiр_. I, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, ; й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не ,схоче, каже, то вона й повiситься, я її знаю.
Старшина_. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай... Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же менi!
Сидiр_. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
Старшина_. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнiє. Галя вiд нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
Сидiр_ виходить.
_
ЯВА IV

Старшина (один, гука в дверi)._ Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб вона була моєю жiнкою. Хотiв я розбагатiть - розбагатiв; хотiв я почету - маю; тепер хочу красиву молоду жiнку - та й не добуду?! Нi, добуду! Я Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам... Нi, це вже лишнє: цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб причарувать її...

ЯВА V

Входить писар.

Писар_. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi перепаде!
Старшина_. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi: чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашої волi прийшлося i свербляче, i боляче?
Писар_. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать послiдовательно.
Старшина_. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помагаєте менi - собi помагаєте.
Писар_. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що
це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
Старшина_. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i виграємо, то й могорич буде!..
Писар_. Многосложний?
Старшина_. Он який!
Писар_. Кажiть.
Старшина_. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумiєте. Єсть тут дiвчина прехорошая собою - Галя Королiвна. Менi захотiлось її взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
Писар_. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди її не навернеш, куди сама не схоче.
Старшина_. Не те. Слухайте далi. Вона не хоче за мене через одного парубка - Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться - i Галя Королiвна моя. Розiбрали?
Писар_. Тепер розiбрав. Здихаться? У городi є у нас один чоловiк, Казюкою прозивається, так той тiлько й порадить, як здихаться.
Старшина_. Як самi не придумаємо, то й до Казюки вдаримося, - я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi помiркуємо. Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав мої конi на тiм тижнi. Менi здається, що Галя вiд нього вiдцурається, як почує, що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в москалi вiддать? Бо з кiньми справи не виграєм. Ну лишень розкиньте розумом!
Писар_. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина_. Мати-вдова i три сестри.
Писар (шукає по списку)._ Один син.
Старшина_. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.
Писар (ударив по списку)._ Ой, постойте, - можна.
Старшина_. Чи єсть же таке дiло, щоб воно було невозможно? Хiба ми сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?
Писар_. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй, а Олекса Жупаненко особо остався - одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так i по списку показано.

Старшина (цiлує писаря)._ Голова!
Писар_. Постривайте, а як по справцi скажеться...
Старшина_. То друга рiч, нехай оказується, а тим часом не буде мiшать.
Писар_. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?
Старшина_. Куди їй к бiсу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi пiшов, то вона моя.
Писар_. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же: двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом аайте здоровi, я пiду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.
Старшина_. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви їх не кiнчали, бо ще рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то...
Пиcap_. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках сидить - та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що тiлько руками становий розведе. (Виходить.)_

ЯВА VI

Старшина (один)._ От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова золота! Ну, здається, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть - годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, здається, це Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.

ЯВА VII
Сидiр i Олекса.

Сидiр_. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то свiдки, що ти коней вiддав злодiям!
Олекса _Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня приїхав.
Старшина_. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.
Олекса_. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни i мiй дядько Панас був старшиною, як i ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку бiду накликаєте на мене.
Старшина_. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i дядьковi, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твiй дядько - бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса_. Дай боже всiм такого розуму.
Сидiр_. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.
Старшина_. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе соромиться!
Сидiр виходить.
Чуєш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще дам сто карбованцiв... тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни - я її сватаю! Iди куди в найми, скажи, що кохаєш другу - одкинься вiд неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам - все одно пропадеш.
Олекса_. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купуєте у мене мою дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите - то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить, слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний...
Старшина_. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!
Сидiр_. Iди.
Олекса_. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо мною згнущаєтесь.
Старшина_. Посади його та поклич писаря.
Сидiр_. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.

Сидiр з Олексою виходять.

ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вiкно)._ Диви, й справдi, неначе їх хто в потилицю турлить, - бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопiт-розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа...

ЯВА IX

Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях)._ Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо ти захакався, як собака.
Гершко_. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!
Старшина_. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понiмаете!
Писар (пiдходе)._ Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина_. Що ви там натворили?
Писар_. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
Старшина_. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?
Писар_. Боже сохрани! Вот (цiлує жида),_ значить, мир i любов! А тiлько дело важное єсть. Гершку, повествуй!
Гершко_. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?
Старшина_. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де вiн! Кажiть толком - що там трапилось?
Гершко_. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той Панас сюди збирається. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.
Старшина_. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко_. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу - загнав його по саму колодочку.
Писар_. Верно, как статистiка!

ЯВА X

Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться за дверi i щеза.
Бурлака_. Здрастуйте вам. Не пiзнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). _Ба нi, пiзнав. Давно прийшов?
Бурлака_. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Iде до нього, хоче почоломкаться.)_
Старшина_. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак),_ то треба й говорить якось iначе.
Бурлака (трохи одступа назад)._ Це так товарища стрiчаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий, пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так. Вибачайте ще раз.
Старшина_. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стiйло. Чого тобi треба?
Бурлака_. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надоїло менi мiж чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник - Олекса Жупаненко, - думав у нього доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз i сюди - думаю собi: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi, будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?
Старшина_. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать, за вiщо кого в холодну посадю?!
Бурлака_. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на його питання!
Старшина_. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!
Бурлака_. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника посадили?
Старшина_. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?
Бурлака (пiдходить, старшина одступа)._ Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю за порiг, поки не довiдаюсь!
Старшина (оглядається.)_ Омельян Григорович, де ви?
Писар_. Я тут - на мiсцi. (Шука наче чого.)_ Перо десь упало.
Старшина_. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?
Писар (пiдiймається, витрiщив очi i дивиться)._ Не уро-зумiв!
Бурлака_. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може писать. Бач, який гарний - мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?
Старшина_. Твiй Олекса - злодiй, за то й сидить, чув?
Бурлака_. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний, роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi... Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б'ється в грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди. Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)_
Старшина (до писаря)._ Шукай, шукай! Вiтра в полi... Ну, а ви - хоч викрути: яка тепер з вас порада?

Писар_. К вечеру - как стьоклушко!

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

Дворище волосного будинку.
ЯВА I
Сидiр i писар.

Сидiр_. Ви ще не знаєте Бурлаки, - вiн нiчого не подарує. Бачите, не вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!
Писар_. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рiд, нiгде правди дiть!
Сидiр_. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на милость божу, заманулось чоловiковi! Хiба мало цiєї поганi?
Писар_. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе - й слабого з постелi зведе.
Сидiр_. Так засватана ж уже!
Писар_. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!
Сидiр_. Глядiть, щоб не було бiди!
Писар_. Пусте дiло, нiякої бiди не буде. Ми на законном основанiї вiддамо Олексу у москалi.
Сидiр_. А як же вiн витягне далекий жеребок?
Писар_. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать, щоб добраться до Олекси.
Сидiр_. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а другi протiв нього!
Писар_. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого. Утремо носа Бурлацi.
Сидiр_. _Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Знаєте, що я вам скажу: єй-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде, то буде, побачимо, - пiду! (Виходить.)_

ЯВА II

Писар_. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать їм книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про заводи. Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю про неї! Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)_

ЯВА III

Старшина (один)._ Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра тiлько Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що - то ми Галю висватаємо. Не знаю ж, чи писар у волостi? Вже й на сход збираються. Сьогодня ще й на весiлля треба пiти - просили. Може, там i Галя буде? Пiду безпремiнно - чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)_

ЯВА IV

3-й чоловiк. _Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то i негаразд його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд того, що вiн бурлакував?

Петро_. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти знав, що вiн за чоловiк, то я тобi розкажу. Давно це було, ще за крепацтва, - бодай не верталось! Ми вмiстi з Опанасом пасли валахiв панських, - лiт нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечiр попасом прийшли ми з валахами до лiска, - ось що за Варчиною балкою, - де не взявся, сучої пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда - битимуть. А Панас такий був, що не доведи боже, якби його вибили - пiдпалив би двiр, сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тiкать на Басарабiю , а ми сиротами були. Пригнали ми валахiв додому, - ввечерi їх не лiчать. Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя - нi вiн, нi я не знаємо! Йшли навпростець, куди Панас вiв. Вiн був цiкавий i чув, що Басарабiя в той бiк, де сонце стоїть в обiдню пору. То так i йшли на сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать i лаяться. Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся, звiдкiля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобi, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.
3-й чоловiк_. От чоловiк - свiта побачив!
Петро_. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити, - грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти робили, от ми його й вибрали старшиною.
3-й чоловiк_. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, i вiн їм розказував. Через що ж вiн знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.
Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.
Петро_. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько все грошi позичав, через те i промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв. Опанас не дав. Ну, i завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла Михайловича, що й досi хазяйнує, а Михайло зараз i позичив грошей посередниковi, значить. Ото тут i пiшло. Опанас почав правди дошукуваться i таки добився, що губернатор посередника змiнив, але ж i сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять собi грошi. - та й пiшов до прежнього хазяїна в Крим. I оце вже, мабуть, лiт бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi Горпинi.
1-й чоловiк. _Так вiн, мабуть, знову грошей принiс. I я його добре пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я часто слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне i про всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.
2-й чоловiк_. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов, бо, кажуть, як Библiю всю прочитаєш,, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами. Може, й вiн через те такий тямущий вийшов.
1-й чоловiк. _Отак ушквар! Хiба чорти стали б його вчить святому письму?
Всi смiються_.
Ну й вигадав!
2-й чоловiк_. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..
1-й чоловiк_. Сидiв' три днi-та й висидiв злиднi!
Смiються._

ЯВАV
Приходить Семен.
Семен_. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?
1-й чоловiк_. Та тут комедiя: вiн каже, що чорїи вивчили Панаса Бурлаку святому письму. (Регоче.)_
2-й чоловiк_. Брешеш! (Сердито передразнює.)_ Ге-ге-ге! Якого бiсового батька смiєшся?
1-й чоловiк_. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.
2-й чоловiк_. Тьфу! (Виходить.) _
1-й чоловiк_. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.
Петро_. Та годi вже вам! Всi. Ба й справдi, завелися, наче малi дiти! 3-й чоловiк. _Он Бурлака iде, i люде з ним.
Петро_. Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайловi Михайловичу. I що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.

ЯВА VI

Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.
Бурлака_. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв парубка i нi за вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера вiн один син у матерi, а старшина ставить його без вiльготи
по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi
висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься. Вiн вас усiх заставе робить на нього, як ви будете
мовчать!
Дiд_. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун
та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк не вiдтягаємо. Поки дiти були малi, то й я свої надiли вiддав, - аби виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, - кажуть, нiби я продав, ще й документи якiсь показують.
Бурлака_. То це, виходить, пiдлоги.
Дiд_. А пiдлоги.
Бурлака_. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усi надiли тим, кому вони належать.
Дiд_. А так, так!
Бурлака_. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощитаємо його. Як я розiбрав дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.
Дiд_. Та це правда.
Петро_. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать! Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.
Микола_. А що ти йому зробиш? Базiкаєш тiлько!
Дiд_. Вiн скрiзь руку має, а ми що?
Петро_. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.
Микола_. Там уже побачимо.
Петро_. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за Панасом тягти, а як пiдемо урозтiч, - нiчого не вийде.
Павло_. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.
Микола_. Бо й прикусе!
Петро_. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола_. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспiваєш.
Петро_. У холодну! Дзуски! Короткi руки! Хто ж поведе? Хiба ти, може?
Микола_. Як звелять, то й я поведу.
Петро_. Знаєш, що я тобi скажу?
Микола_. А що?
Петро_. Та то...
Микола_. Кажи ж, що?
Бурлака_. Постойте, братцi. За вiщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змiнить можете. Тiлько ж як ви будете свариться, то нiчого не вдiєте. Це йому буде ковiнька на руку.
Павло_. Хто ж тобi казав, що всi хочуть старшину скинуть.
Сидiр_. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?
Павло_. I ти будеш такий самий.
Бурлака_. От бач, уже й знайшлися тi, що з однiї миски сьорбають! Нехай i тебе виберуть, нехай i цей самий буде, але ж подумайте: де вiн того добра набрав? Хiба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадськi грошi купує хлiб через жида? Силою хоче вiд парубка дiвчину взять, згнущається над усiма, - це гiрше султана!
3-й чоловiк. _Та не гомонiть-бо так голосно, он старшина стоїть у вiкнi, ще почує.
Петро_. Нехай слуха, коли вуха має! Вони замотали бiльше двох тисяч оброчних, а з нас шкуру деруть!
3-й чоловiк. _Та цитьте, бо почує.

ЯВА VII

Громада стає купками, купками iде i розмова. На однiм мiсцi сцени.
Дiд (балака до тих людей, з котрими виходить)._ Та вже ти менi що хочеш кажи, а надiли треба повертати тим, що в уставну грамоту записанi!
З гурту. _Так це так: сьогодня я не можу оплачувать i вiддам вам надiл, а через яке врем'я знову вертай.
Павло (пiдходить)._ Дiд через те так кажуть, що їх син покинув надiл та й пiшов з села; менi той надiл накинули, як ще земля була дешева, i я за нього платив лiт сiм, а тепер син вернувся, земля подорожчала - вертай йому надiл!
Дiд_. Не тiлько мiй син, багато є таких! Що ж їм, без землi зоставаться, по-твойому, чи що?
Павло_. Про мене, нехай їм дають землю, а я надiла не вiддам.
Дiд_. Як присудять, то вiддаси!

На другiм мiсцi сцени.

2-й чоловiк (до 3-го, котрий одiйшов вiд Петра i пiдiйшов до 2-го чоловiка)._ Воно, я тобi скажу, як придивиться гарненько, то виходить Петрова правда. Аби б тiлько Опанас взявся.
3-й чоловiк_. Та й я так кажу, тiлько на бiсового батька так репетувать, почує ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобi й справа.
4-й чоловiк_. Як вовка бояться, то й в лiс не ходить! З гурту. Та ти смiливий щось!
Тi, що слухають, регочуть. На передi кону.
Петро (до 3-го чоловiка)._ Чого ти боїшся? Ну, почує, так що? Адже ми по закону!
Чоловiк розводить руками i йде до чоловiкiв 1-го, 2-го i 4-го.
Микола (до Петра)._ Терпiть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч би вiд себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.
Петро_. Брешеш! Я стiлько ж випив, як i ти! А по-твойому як? Лучче мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають - еге?
Микола_. А чим же ти докажеш?
Петро_. Чим? Як чим? Та тим...
Микола_. От бач, що й сам не тямиш, що балакаєш.
Петро_. Опанас докаже!
Микола_. Що ти менi Опанасом тикаєш! Опанас позавчора тiлько прийшов i вже вiн розумнiший за всiх став.
На ганку показуються старшина з писарем i слухають.
Петро_. Бо й розумнiший, де ж тобi до нього! От почуєш, то тодi i язика прикусиш.
Микола_. Почуєм!
Петро_. Забрали громадськi грошi, поклали у кишенi, а ми мовчи?! Ти, мабуть, подiлився з ними, що мої речi не до душi тобi?
Микола_. Я знаю, що ти в холоднiй сьогодня посидиш, i Опанас тобi не поможе.
Петро_. Не дiждуть! Вони мошенники, а я нiчого не замотав, та ще й у холодну!

ЯВА VIII

Старшина (з писарем виступаючи вперед)._ Здрастуйте, з празником будьте здоровi!
Всi затихли i повертаються до волосного будинку. Дехто одказує: "Спасибi! Будьте й ви здоровi!"
Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато п'яних. От зараз первого Петра вiзьмiть i посадiть у холодну, йому дуже жарко!
Бурлака (виступаючи вперед)._ А за вiщо ж то його i в холодну брать?
Старшина_. А тобi яке дiло? Ти чого сюда прийшов?
Бурлака_. На сход.
Старшина_. Яке ти право маєш мiшаться не в своє дiло? Знай свою отару!
Бурлака_. Я свою отару знаю, i доглядаю, i обороняю, а ви свою нi за що маєте!
Старшина_. Не смiй зо мною так балакать!
Бурлака_. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: i ви не смiєте зо мною так балакать! Хiба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за що чоловiка в холодну садовить?
Старшина_. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не маєш права на сходi бути, який ти хазяїн, ти чабан!
Бурлака_. Ви не кричiть, бо й я вмiю кричать. Ви не лякайте мене - я ляканий! Я знаю, що вам не хотiлось би мене отут бачить!
Старшина_. Нам не треба пройдисвiтiв. Ходив цiлий вiк бiля овець, то й ходи, а на сходi зась!
Бурлака_. Михайло Михайлович, глядiть, щоб я вам чого-небудь не сказав!
Старшина_. Iди, кажу, звiдсiль!
Бурлака_. Наше одно село волость составля, то на сходi всякий хазяїн має право голосу.
Старшина_. О! Ти дуже розумний! Грамотiй. Жалуйся на мене, що я тебе вигнав з сходу, а тим часом геть звiдцiля!
Бурлака_. Знаєте, що я вам посовiтую: ви всiх їх повиганяйте та вдвох з писарем i рiшайте дiла. А поки вони будуть, буду i я. Я такий же хазяїн, як i вони.
Старшина_. Такий, та не такий!..
Бурлака_. Через що ж то так? В мене є i хата, i надiл є, i оплати я всi вiддав.
Старшина_. I оплати всi вiддав, та й iди тепер, звiдкiля прийшов. От що! (До писаря.)_ Прочитайте йому той закон, що ви менi показували.
Писар хутко iде в волость.
А тим часом вiзьмiть Петра у холодну, щоб п'яну пащеку не розпускав!
Микола_. Ходiм, Петре, я вже бачу, що ти доказав!
Петро_. Не гавкай, щоб i ти не завив.
Писар (виносить книгу i дає Бурлацi)._ Прочитай 71-ю о волосних сходах.
Бурлака (бере книгу i, розгорнувши, вiддає назад). _Подивись сам у цю книгу! Мабуть, ви всi дiла рiшаєте по цiй книзi?
Писар (хапа книгу i читає нiби про себе)._ "Собрание отборных песен." (Нi в тих нi в сих, вертить книгу в руках.) _Чи не штука! Оддав дяковi, вмiсто цiєї книги, закон. Одинаковий перепльот!
Старшина_. Що це?
Писар (виходить)._ Статистiка зовсiм голову заморочила.

Старшина (кричить йому вслiд)._ Давайте цинкуляр!
Бурлака_. От бачите, у вас i закона нема при волостi.
Старшина (сердито)._ Iди звiдцiля, кажу тобi! А то ти договоришся, що я тебе по 38-й!
Бурлака_. Нi, не пiду. Вам би хотiлось, щоб i я, як другi, мовчав? Та цього не буде! (До громади.)_ От, люде добрi, яка рiч: у нас по волосних книгах є грошi, а в наличностi їх нема! Я це докажу! Господин старшина знає, де грошi, та тiлько не хоче, щоб ви знали.
Старшина_. Так ти мене злодiєм робиш?
Бурлака_. Нi, не я вас роблю злодiєм, ви уже самi зробили себе злодiєм. Зберiть щотчикiв, нехай пощитають волость!
Старшина (до громади). Хто_ дума, що я злодiй?
Петро (пiднiма руку вгору)._ Я!
Старшина_. Хто сказав "я"? Петро! (Сердито.)_ Вiзьмiть його у холодну зараз, - вiн п'яний!
Петра тягнуть у холодну, вiн опинається.
Петро_. Берiть, берiть, нехай з вас дух вибере!
Бурлака_. Люде добрi, за вiщо ж ви чоловiка тягнете? Це ж все одно, що ви себе тягнете! Ну, а як старшина скаже, взять тих, що тягнуть тепер Петра, то другi й тих посадовлять у холодну? Та так, не розбираючи за що будете садовить один одного, поки всi не будете в холоднiй сидiть?!
Петро (кричить)._ Усiм те буде, усiм! Вiн вас всiх у холодну запре!
Петра силою потягли.

Старшина (до Бурлаки)._ Що ти людей бунтуєш? (До громади.)_ Чуєте, чому вiн науча! Посадiть Петра, та й його вiзьмiть, щоб не бунтовав людей!
Чуть голос Петра: -"Всiм те буде, всiм!"
Бурлака_. Оцього вже не дiждеш, щоб i мене посадить, я тобi не вiвця! Не думай, що зо всяким можна однаково розправляться! Я й на тебе суд знайду!

Старшина_. Мовчать! Не смiй менi тикать!
Бурлака (з запалом)._ Не заслужуй! Коли з тобою по-чеськи, то и ти не будь тим, що моркву риє! Бач, яка правда! Позабирали грошi громадськi в свої кишенi та й багатiють, а як знайшовся чоловiк, що хоче знать, де тi грошi, так вiн його зараз в холодну. Не любиш правди!
Старшина_. От я тебе провчу! (До громади.)_ Хто смiє щитать мене, хто дума, що я грошi покрав?! (До Бурлаки.) _До станового його зараз одiслать. Я тобi покажу, як такi слова говорить на сходi. (До волостi.)_ Омельяне Григоровичу, iдiть сюди!
З гурту голос
1-й: _"Бо таки не мiшало б пощитать";
2-й: _"Може, й справдi грошей нема!"
Старшина_. Хто там обзивається? Чи не хоче у холодну?
Бурлака_. Так їх, так їх, овець! Щоб не балакали! Всiх у холодну, вони один другого посадять!
Старшина_. Взять його!
Два чоловiка пiдходять до Бурлаки. З холодної чути голос Петра: "Усiм це буде!"
Бурлака (до чоловiкiв)._ Пiшли геть, вiвцi! Писар виходить.
Старшина (до писаря)._ Чого ви там сидите? Тут Панас Зiнченко оскорбленiе менi нанiс! Пишiть протоколi Вiн бунтує громаду... Злодiєм мене робить. Єсть цинкуляр...
Бурлака_. Злодiїв нiхто не робить, вони самi привчаються красти.
Старшина_. Чуєте, що каже? Зараз його в стан! Нехай коней менi запрягають, я сам поїду. (До громади). _Сьогодня сходу не буде! Ху! (Береться за голову)._ Вiн арештований, не пускайте його. (Виходить у волость, взявшись за голову.)_
Писар (чухає потилицю)._ От тобi i статистiка!
Дехто з громади розходиться.
Бурлака (до писаря)._ Чого ж стоїш? Пиши бумагу! (До громади)._ А вам скажу, що як ви не пощитаєте волость, то багато своєї худоби не дощитаєтесь! Ач злодюга, куди поверта! Сходу не буде, бо п'яних багато! Оскорбили його, що пощитать хотять! Не сховаєшся, голубчику, вiд мене! Побачимо, як ти Олексу у москалi вiддаси, я й до справника, i до губернатора доступлюсь. А ви мовчiть, поки вiн поїсть вас всiх! (Iде.)_
Старшина (вискакує на гачок i кричить)._ Що ви його пустили, вiзьмiть його, вiн арештований!
Бурлака (обертається)._ Чорта пухлого вiзьмеш!
Писар_. Неожиданний хвинал!

Завiса.

ДIЯ ТРЕТЯ

Улиця. Вправо волосний будинок - з того боку, де холодна. В холоднiй виламано вiкно. Здалеку чуть весiльну музику.

ЯВА I

Бурлака_. Боже мiй, боже! Як то важко жить на свiтi. А через що воно й важко, як не через самих людей. Замiсть того, щоб любить одному другого, як братам слiд, вони один протiв другого ворогують i готовi в ложцi води утопить того, хто стане урiкать їх за неправедне життя! (Мовчить.)_ От, думав, доживу вiка спокiйно, а тепер приходиться знову воювать! Не можна ж, не можна схиляться перед таким супостатом, як Михайло. До якого страху довiв людей: нiхто не хоче везти мене в город, знаючи, що я поїду жалуваться начальству на старшину! Шукав Петра, може, цей чи не повезе: вiн смiливiщий вiд других; сказали, що пiшов на весiлля. Пiду i я туди. А як i Петро побоїться? Тодi пiшки махну. Треба поспiшать, бо запакують хлопця, - тодi вертать з москалiв труднiще буде. Я ж тобi, Михайло, покажу, як згнущаться! Достав у п'яного Тараса два приговора фальшивих. На обох приговорах померших хазяїнiв записано бiльше, нiж живих. Що там за гомiн? Вiкно виламано у холоднiй! Може, Олекса втiк? Добре б було - i його вiзьму з собою. (Виходить.)_

ЯВА II

Старшина, Сидiр i чотири десятники виходять з холодної i оглядають виламане вiкно.

Старшина_. От тобi якраз i встерегли Олексу!
Сидiр_. Чорти його батька знає, як вiн виламав це вiкно!
Десятник_. Здорова, бiсова тiнь, напер, то воно й вилiзло.
Старшина_. Ти завжди так глядиш. Аж досадно, їй-богу! Тепер вiн з Бурлакою, певно, уже поїхав в город! От тобi й пропала справа, а!..
Сидiр_. Та хто ж його знав, що таке скоїться.
Старшина_. Хто знав, хто знав!.. Треба було знать. Ти ж знав, що Петро сидiв у холоднiй, то вже ж вiн розказав Олексi про Бурлаку, а племенник такий, як i дядько, розбишака подухалий, от i втiк! Що ж тепер робить?
Сидip_. Та що робить?.. 'А дивiться - он маячить: то ж Бурлака потяг на весiлля!
Старшина (приглядається)._ Так, вiн. (Так, щоб десятники не чули)._ А Галя на весiллi?
Сидiр_. Там i вона, танцює з парубками; я оце звiдтiля прийшов. Панас їй духу надає, щоб не журилась; вiн усiм розказує, що Олекса не пiде у москалi.
Старшина (зiтхнувши)._ Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться! I чого ти не заарештував його на сходi? Тепер мудруй.
Сидiр_. Еге, чого? Добре вам казать - чого! Хiба ви не знаєте? Вiн так розпалився, що до нього страшно було й приступить.
Старшина. _Отож-то бо й бiда, що ти смiливий тiлько, як треба Петра або кого ще смирнiщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.
Сидiр_. Ну й чудно ви розказуєте! А якби тьопнув кiлком чи каменем по головi? У мене ж дiти є!
Старшина_. Мабуть, менi самому треба прийняться за нього, бо ти нiчого не зробиш, тiлько хвалиться умiєш та совiти давать! Розбери дiло: як тiлько ми сьогодня не заарештуємо Бурлаку, то вiн завтра буде у воїнському при-сутствiю, - тодi за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, вiн докаже, що вiльготний. А тiлько вiн вигра цю справу, тодi пиши усе пропало. От тобi одно, а друге - писар совiтує держать його пiд арештом, поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсiм з села. Тепер вiн не покине нас, поки свого не доб'ється. То й нехай посидить, а приговор, - i гайда! Бач, харпак, волость щитать захотiв, скрiзь йому дiло!
Сидiр_. А так, так! Його треба десь дiть, вiн не тiлько щитать волость, а пiдбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!
Старшина_. Та ти менi не кажи, я його знаю добре, - збiрщиком при ньому був, -як собака на сiнi: сам не їсть i другому не дає. Вредний iрод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт пiдкинув його матерi замiсть настоящої дитини, котру баба забула перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з дiда-прадiда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.


Сидiр_. На бiсового ж батька зачiпали? Зразу треба було з ним замирить. А все через кого? Через дiвку...
Старшина_. Сидоре, знай же честь. Тобi тiлько дозволь за стiл, то ти й на стiл... Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлацi, а не дiжде! Який би я тодi був старшина, хто б мене боявся, всi б знали: що Бурлака скаже, так i буде.
Сидiр_. Робiть, як знаєте, ви - голова.
Старшина_. Отже, слухай сюди: Бурлака на тiм боцi, на весiллi, то вiн неминуче буде йти цiєю вулицею назад.
Сидiр_. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? Єй-богу, Михайло Михайловичу, страшно до нього пiдступать, - смертоубiйство буде!
Старшина_. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!
Сидiр_. Ну, то кажiть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.
Старшина_. Вiн пiде спать п'яненький, а ми назирцi за ним та сонного його зв'яжемо - i у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалi; а там - вiдер десять горiлки, побалакаємо з громадою, зробимо приговор i пошлемо Бурлаку подальш вiдцiля, - нехай там волость щита чи, про'мене, хоч i старшиною буде! Тямиш? Де тобi! А ми всяку резолюцiю вже з писарем поклали.
Сидiр_. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-рiще пригадає, нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!
Тим часом десятники залаштували вiкно.
Десятник_. Готово!
Старшина (огляда)._ Так добре! Тепер два чоловiка iдiть шукать Олексу i хоч з-пiд землi викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посiдаймо отам бiля рову. Надворi темно, нiхто не примiтить.
Розходяться_.
Сидiр_. Стривайте; чуєте - хтось спiва.
Старшина_. Еге. Ходiм! Я тебе провчу, я тобi покажу - щитать волость, бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не знаєш ще Михайла Михайловича, то будеш знать! (Виходить)._
ЯВА III
Семен (п'яний, спiва)._
Добра горiлка, краща вiд меду' Вип'ємо, куме, ще й у середу!
Продаймо, куме, рябу телицю, Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю!
Крутився, крутився i не попав на той бiк! Чи втраплю ж я хоч додому? Це ж, здається, моя клуня! (Приглядується до куща)._ Моя!.. Га? (Оглядається навкруги)._ Хтось звав, а нiкого не видко... Так, так! (Приглядається)._ Клуня, iменно клуня! Он i чорногуз! Тут i ляжу... (Стає на колiна i хоче скинуть свиту)._ О, хтось гомонить, мабуть, жiнка вийшла! (Надiва свиту)._ Пiду у хату! (Хоче пiдняться i сiда)._
ЯВА IV
Бурлака _(за лаштунками спiває)._
Ой наступила та чорная хмара,
Став дощ накрапать,
Ой там збиралась бiдна голота
До корчми гулять.
Ой нумо, хлопцi, та по пiвкварти,
Та будемо пить.
А хто з нас, братцi, буде смiяться,
Того будем бить.
Ой iде багач, ой iде дукач,
Насмiхається:
Ой за що, за що вража голота Напивається? Ой один устав, за чуба достав, Другий в шию б'є: Ой не йди туди, превражий сину, Де голота п'є! Еге, iменно - не йди! Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на весiлля, бо пом'яв би боки. Кудою ж це Петро пiшов? Чи не зайшов вiн до Дмитра? Випив i забув, що удосвiта треба їхать в город. (Натикається на Семена.) О,_ чи не Петро?
Семен_. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клунi холодно.
Бурлака_. Семен! Чи тобi ж пить горiлку? Гай-гай! Вже й не тямить, де вiн.
Семен_. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це ти мене лякаєш, перемiнила голос... Ач, яка хитра, ну, не вража баба... (Смiється)._ Яка!.. Диви, ще й пустує. Веди мене у хату.
Бурлака (смiється)._ Бач, як розпатякався! Треба одвести до хати, бо надворi темно, ще хто-небудь наїде. (Пiдходить i пiдводить Семена)._ Ходiм, ходiм, овечко, додому!
Семен (цiлує Панаса)._ Жiнко моя, голубко, Ярино, спасибi, спасибi!
Бурлака_. О мiй баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, нiж горiлку, - бач, як намок, насилу пiднiму. (Бере на руки, як дитину, i виходить з ним.)_
ЯBAV
Старшина, Сидiр два десятники крадуться з другого боку.
Старшина (показує)._ Бачили, хлопцi? Ходiмо ж назирцi за ним. Як тiлько засне, то ми його тодi насядемо, зв'яжемо i в холодну вiдтарабанимо. _Нехай там .посидить зв'язаний до ранку, а вранцi ми йому хлосту дамо.
Ходiм!
Пiшли. Яка хвиля - тиша, здалеку чуть знову - скрипка i бубон грають.
ЯВА VI
Олекса (крадеться)._ Скрiзь тихо! Здається, нiкого нема! Був дома i не застав дядька, пiшов пiдводу шукать у город. От напасть! Утiк з холодної, щоб хоч побачиться з Галею. Пiшов би на весiлля -страшно: чого доброго, там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повиннi дiвчата йти з того боку, так я тут i побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось? Молодої дiвчини, та ще найкращої! Думав, як бiдна, то й поквапиться. Не в тi взувся! Ще... бог змилувався, хоч дядько Панас надiйшли, to не дадуть пропасти, а то прямо хоч живий у землю лiзь, та й годi. Сьогодня Петро в холоднiй розказував, що дядько завтра поїдуть до справника. Постривай, лисий, коли б менi тiлько вiдбуть цю оказiю, я тобi бебехи надсаджу, пiймаю я тебе у дячихи!

ЯВА VII

Дiвчата (спiвають весiльну пiсню i переходять кон)._
"На добранiч, подружино,
Бо вже ми йдемо,
Уже ж твоє дiвовання
Собi беремо".
"Ой берiте, подруженьки,
Та дiлiться,
Та за моє дiвовання
Не сварiться!"
Як дiвчата переходять кон, Олекса пiдбiга до Галi i придержує її.
Галя_. Хто це?
Олекса_. Голубко моя, це я.
Галя_. Ти, Олексо? Тебе випустили? Ну, слава богу! Що, угамовався старшина?
Олекса_. Де там тобi угамовався! Я втiк, щоб з тобою побачиться та побалакать, бо завтра треба їхать у прийом.
Галя (обнiмає його)._ Бiдненький!
Олекса (обнявши Галю одною рукою)._ Нi, моя зоре! Я багатiший далеко вiд старшини, бо ти мене любиш!
Галя (тулиться до нього)._ Бач, який багач! А що ж я буду робить, як тебе приймуть у москалi?
Олекса_. Дядько переказували через Петра, щоб не боявся. Старшина хоче пiдлогом вiддать мене, щоб тебе висватать. Я вiльготний, кажуть.
Галя_. А щоб вiн не дiждав, щоб я пiшла за нього замiж! Що собi в голову забрав! Аби ти мене не забув, а я буду i з москалiв тебе дожидаться, орле мiй!
Олекса_. Моя лебiдонько!
Цiлуються_.
Галя_. Серце!
Мовчать_.
Олекса_. I чого їм треба, пекельним душам? Та нехай вони тямляться, тепер я щасливий. Я не вмiю тобi сказать, як менi гарно! А вимучився за цi два днi, що тебе не бачив, страх, здалось - год сидю. Тепер мов i бiди нiякої не було.
Галя_. А менi зараз i думки нiякi в голову не йдуть. Мовчала б отак цiлу нiч! Так би й заснула!
Олекса_. Ходiм до вас на город, там посидимо.
Здалеку чуть голос Панаса: "Бодай тебе завiйна взяла!"
Галя_. Чуєш?
Прислухаються. Голос Бурлаки: "Спалю, всю худобу порiжу!"
Олекса_. Хтось б'ється чи в холодну когось ведуть, тiкаймо!
Виходять. Голос Бурлаки: "Сонного зв'язав та й знущаєшся! Бодай вам руки покорчило! Луципiр!" Голос старшини: "Ходiм, ходiм, голубчику, у холодну!"


далее: ЯВА VIII >>

Iван Карпенко-Карий. Бурлака
   ЯВА VIII
   ЯВА I


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация